Перейти к содержимому


Нормы права

автоправо

Сообщений в теме: 6

#1 БОТ

    Пользователь

  • Модератор
  • 17 сообщений

Отправлено 14 апреля 2012 - 00:42

Конституція України

Конвенция О дорожном движении

Конвенция О дорожных знаках и сигналах + Европейское соглашение, дополняющее Конвенцию о дорожных знаках и сигналах, открытую для подписания в Вене 8 ноября 1968 года

Постанова КМУ №1306 "Про Правила дорожнього руху"

ЗАКОНЫ

Закон України "Про дорожній рух"

Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"

Закон України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" (Закон втратив чинність)

Закон України "Про міліцію"

Закон України "Про прокуратуру"

Закон України "Про судоустрій і статус суддів"

Закон України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України"

Закон України "Про засади запобігання та протидії корупції" (Закон втратив чинність)

Закон України "Про звернення громадян"

Закон Украины "Про доступ до судових рішень"

Закон Украины "Про судовий збір"

Закон України "Про інформацію"

Закон України "Про доступ до публічної інформації"

Закон України "Про державну службу"

Закон України "Про виконавче провадження"

Закон України "Про благоустрій населених пунктів"



Закон "Про внесення змін до статті 11 Закону "Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України"

#2 БОТ

Отправлено 14 апреля 2012 - 00:44

КОДЕКСЫ

Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 1 - 212-20)
Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 213 - 330)

Цивільний кодекс України (о видеофиксации - ст. 307 и 302)

Цивільний процессуальний кодекс України

Кодекс адміністративного судочинства України

Кримінальний кодекс України

Кримінальний процесуальний кодекс України


КОММЕНТАРИИ

Кодекс України про адміністративні правопорушення : Науково-практичний коментар/ Р. А. Калюжний, А. Т. Комзюк, О. О. Погрібний та ін.

Науково-практичний коментар Кодексу адміністративного судочинства України, Ківалова, Харитонової , 2005

Коментар КАСУ, Матвійчук, 2008р. ст.1-3
Коментар КАСУ, Матвійчук, 2008р. ст.4-10
Коментар КАСУ, Матвійчук, 2008р. ст.11-46
Коментар КАСУ, Матвійчук, 2008р. ст.47-68
Коментар КАСУ, Матвійчук, 2008р. ст.ст.69-103

Постатейний коментар до Кримінального кодексу України

Коментарии к Правилам Дорожного Движения по состоянию на 01.01.2010 года (издание 6 1/2)
За основу были взяты "Коментарии к ПДД по состоянию на 01.01.2009 года" 6-е издание
Обработаны и предоставлены для пользования участником форума ЮРИДИЧЕСКИЙ ЛИКБЕЗ для водителей ahez-ом
Скачать можно здесь: http://vzjatkamnet.a...0_goda/2-1-0-95

Сообщение отредактировал tie: 16 декабря 2012 - 17:33


#3 БОТ

Отправлено 14 апреля 2012 - 00:44

ПОСТАНОВЛЕНИЯ КМУ

Постанова КМУ №1306 "Про Правила дорожнього руху"

Постанова КМУ №341 "Про Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ "

Постанова КМУ №1388 "Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів"
+
Наказ МВС №379 "Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них"

Постанова КМУ №607 "Про затвердження Порядку переобладнання транспортних засобів"

Постанова КМУ №795 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ"
+
Наказ МВС-МФУ-МЕУ №369/1105/336 "Про затвердження Розмiрiв плати за надання послуг органами і пiдроздiлами Міністерства внутрішніх справ та Порядку їх справляння"

Постанова КМУ 1098 "Порядок надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг"

Постанова КМУ №340 "Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами"

Постанова КМУ №1102 "Порядкок тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках"
+
Постанова КМУ №54 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 р. № 1102"

Постанова КМУ №1342 "Про затвердження Правил паркування транспортних засобів"


Постанова КМУ №1128 "Про забезпечення колісних транспортних засобів первинними засобами пожежогасіння"

Постанова КМУ №1086 "Порядок тимчасового вилучення посвідчення водія, талона про проходження державного технічного огляду і ліцензійної картки на транспортний засіб та їх повернення"

Постанова КМУ №1103 "Порядок направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного,наркотичного чи іншого сп'яніння"
+
Наказ МОЗ-МВС №400/666 "Інструкція про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції"
обсуждение здесь: Информирую по теме протокола о медосвидетельствовании

Постанова КМУ №606 "Про затвердження Порядку проведення державного технічного огляду колісних транспортних засобів"

Постанова КМУ №137 "Про затвердження Порядку проведення обов’язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, технічного опису та зразка протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу"Изображение

Постанова КМУ №207 "Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні"

#4 БОТ

Отправлено 14 апреля 2012 - 00:45

ПРИКАЗЫ

Наказ МВС №379 "Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них"

Наказ МВС №389 "Порядок видачі довідки про дорожньо-транспортну пригоду" Изображение

Наказ МВС№987 "Про затвердження Інструкції про проведення огляду транспортних засобів та їх реєстраційних документів під час реєстрації, перереєстрації і зняття з обліку"

Наказ МВС-МФУ-МЕУ №369/1105/336 "Про затвердження Розмiрiв плати за надання послуг органами і пiдроздiлами Міністерства внутрішніх справ та Порядку їх справляння"

Наказ МВС №111 "Інструкція з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС"

Наказ МВС №185 "Інструкція з оформлення матеріалів про адміністративні порушення"

Наказ МВС №77 "Інструкція з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністративні порушення"

Наказ МВС №90 "Про стан дисципліни й законності в діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ та заходи щодо його покращання"

Наказ МОіНУ №273 "Інструкція з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення".

Наказ МВС №534 "Порядок здійснення контролю за технічним станом колісних транспортних засобів під час їх експлуатації"

Наказ МВС №466 "Порядок замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів"

Наказ МВС №515 "Про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія"

Наказ МВС №552 "Про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ"

Наказ МВС №822 "Правила дорожнього перевезення небезпечних вантажів"

+

Наказ МВС №613 "Про внесення змін та доповнень до правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів"

Наказ МВС №33 "Про затвердження Переліку технічних засобів, що використовуються в підрозділах Державтоінспекції МВС для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху"

Наказ МПП №721 "Порядок гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни дорожніх транспортних засобів"

Наказ ДКСУ №74 "Про затвердження типової форми первинного обліку роботи службового легкового автомобіля та Інструкції про порядок її застосування"

Наказ МОЗ №187 "Про затвердження переліків лікарських засобів у медичних аптечках транспортних засобів"

П Е Р Е Л І К до Наказу МОЗ №187 "Перелік лікарських засобів, які повинні бути у медичних аптечках першої медичної допомоги для пасажирських транспортних засобів з кількістю пасажирів понад 9 осіб (автомобільна аптечка - 2)"

Наказ МОЗ-МВС №400/666 "Інструкція про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції"



#5 БОТ

Отправлено 14 апреля 2012 - 00:46

ГОССТАНДАРТЫ

Державний стандарт ДСТУ 4100-2002 "ЗНАКИ ДОРОЖНІ. Загальні технічні умови. Правила застосування" (ссылка для скачивания)

Державний стандарт ДСТУ 4278:2004 "ЗНАКИ НОМЕРНІ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ"

Державний стандарт ДСТУ 3587-97 "БЕЗПЕКА ДОРОЖНЬОГО РУХУ. Автомобільні дороги, вулиці і залізничні переїзди. Вимоги до експлуатаційного стану"

Державний стандарт ДСТУ 3649-97 "ЗАСОБИ ТРАНСПОРТНІ ДОРОЖНІ. Експлуатаційні вимоги безпеки до технічного стану та методи контролю" (ссылка для скачивания)

Державний стандарт ДСТУ 2984-95 "ЗАСОБИ ТРАНСПОРТНІ ДОРОЖНІ. Типи. Терміни та визначення" (ссылка для скачивания)

Державний стандарт ДСТУ 2587-94 "РОЗМІТКА ДОРОЖНЯ. Технічні вимоги. Методи контролю. Правила застосування " (ссылка для скачивания)

Державний стандарт ДСТУ 2587:2010 "РОЗМІТКА ДОРОЖНЯ. Технічні вимоги. Методи контролю. Правила застосування "на заміну ДСТУ 2587-94

Державний стандарт ДСТУ 4092-2002 "СВІТЛОФОРИ ДОРОЖНІ. Загальні технічні вимоги, правила застосовування та вимоги безпеки " (ссылка для скачивания)

Державний стандарт ДСТУ 2587-94 "РОЗМІТКА ДОРОЖНЯ. Технічні вимоги. Методи контролю. Правила застосування" зі зміною №1

Державний стандарт ДБН В.2.3-4-2000 "СПОРУДИ ТРАНСПОРТУ. Автомобільні дороги." (ссылка для скачивания) (устарел. заменён на ДБН В.2.3-4:2007)

Державний стандарт ДБН В.2.3-5-2001 "СПОРУДИ ТРАНСПОРТУ. Вулиці та дороги населених пунктів." (ссылка для скачивания)

Державний стандарт ДСТУ 2708:2006 "Метрология. Поверка средств измерительной техники. Организация и порядок проведения" (ссылка для скачивания)

Державний стандарт ДСТУ 3400-2000 "Метрологія. Державні випробування засобів вимірювальної техніки. Основні положення, організація, порядок проведення і розгляду результатів." (ссылка для скачивания)

Державний стандарт ДСТУ 4277:2004 "Норми і методи вимірювань вмісту оксиду вуглецю та вуглеводнів"

Державний стандарт ВБН В.2.3-218-192:2005. "Перехрещення та примикання автомобільних доріг в одному рівні. Методи організації дорожнього руху"

Державний стандарт ДБН В.2.3-4:2007. "Споруди транспорту. Автомобільні дороги. "

Державний стандарт СОУ 45.2-00018112-006 "Організація дорожнього руху в місцях проведення дорожніх робіт."

Державний стандарт ГОСТ 5727-88 "Стекло безопасное для наземного транспорта."

Державний стандарт ГОСТ 27902-88 "Стекло безопасное для автомобилей и тракторов."

Державний стандарт ГОСТ 27904-88 "Стекло безопасное для автомобилей, тракторов и сельскохозяйственных машин. Определение светостойкости, температуростойкости и влагостойкости."

Державний стандарт ДСТУ 4123:2006 "Безпека дорожнього руху ПРИСТРІЙ ПРИМУСОВОГО ЗНИЖЕННЯ ШВИДКОСТІ ДОРОЖНЬО-ТРАНСПОРТНОЇ ТЕХНІКИ НА ВУЛИЦЯХ І ДОРОГАХ.Загальні технічні вимоги"

#6 БОТ

Отправлено 16 апреля 2012 - 00:35

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ


у справі за конституційним зверненням громадянина Багінського Артема Олександровича щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху)





м. К и ї в Справа № 1-34/2010
22 грудня 2010 року
№ 23-рп/2010


Конституційний Суд України у складі суддів:

Головіна Анатолія Сергійовича – головуючого,
Бауліна Юрія Васильовича,
Бринцева Василя Дмитровича,
Вдовіченка Сергія Леонідовича,
Винокурова Сергія Маркіяновича,
Гультая Михайла Мирославовича,
Запорожця Михайла Петровича,
Кампа Володимира Михайловича,
Колоса Михайла Івановича,
Лилака Дмитра Дмитровича,
Маркуш Марії Андріївни – доповідача,
Овчаренка В’ячеслава Андрійовича,
Сергейчука Олега Анатолійовича,
Стецюка Петра Богдановича,
Стрижака Андрія Андрійовича,
Ткачука Павла Миколайовича,
Шаптали Наталі Костянтинівни,
Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним зверненням громадянина Багінського Артема Олександровича щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 42, 43 Закону України „Про Конституційний Суд України“ стало конституційне звернення громадянина Багінського Артема Олександровича.
Підставою для розгляду справи відповідно до статті 94 Закону України „Про Конституційний Суд України“ є наявність неоднозначного застосування судами України положень
частини першої статті 14 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Заслухавши суддю-доповідача Маркуш М.А. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Суб’єкт права на конституційне звернення – громадянин Багінський А.О. – звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – Кодекс) в контексті вимог до спеціальних технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, дані яких можуть використовуватися як доказ вини власників (співвласників) транспортних засобів. Багінський А.О. зазначає, що суди загальної юрисдикції за однакових обставин неоднозначно застосовують положення Кодексу щодо використання даних, зафіксованих вказаними технічними засобами, як підстави для притягнення до адміністративної відповідальності власників (співвласників) транспортних засобів в частині належності та допустимості доказів, а це призводить до грубих порушень конституційних прав і свобод громадян, передбачених статтею 29, частиною другою статті 61, статтею 63 Конституції України.
Автор клопотання також наголошує, що положення частини першої статті 14 Кодексу презумують відповідальність власника (співвласника) транспортного засобу за вчинене правопорушення. На його думку, виходячи з принципу верховенства права конституційна презумпція невинуватості особи поширюється і на обвинувачення її у вчиненні адміністративного правопорушення.

2. Свої позиції стосовно предмета конституційного звернення висловили Голова Верховної Ради України, Верховний Суд України, Міністерство внутрішніх справ України, науковці Київського національного університету внутрішніх справ, Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

3. Конституційний Суд України, розглядаючи порушені у конституційному зверненні питання, виходить з такого.
Виключно законами України визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них (пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України).
Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху“ від 24 вересня 2008 року № 586–VІ (далі – Закон) Кодекс було доповнено статтею 14 „Відповідальність власників (співвласників) транспортних засобів“. Частиною першою цієї статті визначено, що „до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху у разі їх фіксації працюючими в автоматичному режимі спеціальними технічними засобами, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису притягаються власники (співвласники) транспортних засобів“.
З метою встановлення процедури застосування зазначеної норми Кодекс було також доповнено частиною шостою статті 258, за якою у разі виявлення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого за допомогою працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, протокол про адміністративне правопорушення не складається, а постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Копії постанови у справі про адміністративне правопорушення та матеріалів, зафіксованих за допомогою працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, надсилаються особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, протягом трьох днів з дня винесення такої постанови.
Аналіз положень статті 14 Кодексу в системному зв’язку з положеннями статті 258 стосовно фіксації порушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху „працюючими в автоматичному режимі спеціальними технічними засобами, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису“ дає підстави для висновку, що вказані технічні прилади та технічні засоби спеціально створені та призначені саме для фіксації за допомогою властивих їм функцій запису зображення на електронний носій чи світлочутливу плівку фактичних даних (показань) у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху і є достатніми для визначення суті правопорушення.
Положення частини шостої статті 258 Кодексу тісно пов’язані з положеннями його статті 14 та впливають на прийняття рішення у справі, тому згідно з частиною другою статті 95 Закону України „Про Конституційний Суд України“ повинні бути перевірені на предмет їх відповідності Конституції України.

4. Конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1, 3, частина друга статті 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: права і свободи людини і громадянина, закріплені в Конституції України, не є вичерпними; конституційні права і свободи не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22); громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (частина перша статті 24); юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64).

4.1. Конституційний Суд України на підставі наведеного дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України).
Елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005). Принцип правової визначеності означає, що „обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки“ (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010). Наведені конституційні засади враховуються Конституційним Судом України у процесі перевірки на відповідність Конституції України положень статті 14, частини шостої статті 258 Кодексу.

4.2. Згідно з частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Необхідність індивідуалізації адміністративної відповідальності передбачена частиною другою статті 33 Кодексу, якою визначено, що при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність. У Кодексі конкретизовано й інші конституційні принципи, зокрема принцип рівності громадян перед законом (стаття 248).
Кодексом закріплено низку гарантій забезпечення прав суб’єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. В сукупності з наведеними конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту вказаних осіб. У контексті питання, що розглядається, Конституційний Суд України враховує положення статей 9, 33, 248, 268 Кодексу. За змістом статті 9 Кодексу саме винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність суб’єкта адміністративної відповідальності є однією з ознак адміністративного правопорушення (проступку). Статтею 268 Кодексу встановлено перелік прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зокрема: особа має право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права; справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Орган (посадова особа) при розгляді справи, зокрема, зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність; повинен своєчасно, всебічно, повно і об’єктивно з’ясувати обставини справи, вирішити її в точній відповідності до закону тощо (статті 245, 280 Кодексу). Згідно з Кодексом провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю через відсутність події і складу адміністративного правопорушення (пункт 1 статті 247); справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито, крім випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці (частина перша статті 249); оцінка доказів ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності (стаття 252) тощо. Положення зазначених статей визначають систему процесуальних механізмів, які в сукупності з наведеними конституційними нормами унеможливлюють притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка не вчиняла правопорушення.

4.3. Конституційний Суд України звертає увагу на те, що перевірена на предмет конституційності стаття 14-1 Кодексу, яка міститься в Загальній частині Кодексу, встановлює особливості притягнення до адміністративної відповідальності саме власників (співвласників) транспортних засобів, однак безпосередньо не визначає складу правопорушення, а тому не може бути самостійною підставою для притягнення до такої відповідальності. Види правопорушень та процедура притягнення до адміністративної відповідальності визначені в Особливій частині Кодексу. Положення статті 14-1 Кодексу можуть застосовуватися лише в системному зв’язку з низкою інших статей, передбачених Особливою частиною Кодексу, диспозиції яких у безальтернативній формі визначають суб’єктом, який притягається до відповідальності за вчинення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, особу, яка винна у вчиненні цього правопорушення, зокрема водія транспортного засобу. За відсутності в статтях Особливої частини Кодексу, які визначають склад адміністративних правопорушень, вказівки на те, що суб’єктами цих правопорушень є власники (співвласники) транспортних засобів, ці суб’єкти можуть притягатися до адміністративної відповідальності виключно за наявності в їхніх діях складу певного адміністративного порушення, інше створює правову невизначеність у встановленні суб’єкта, що притягається до відповідальності в цій сфері.
Словосполучення „власник (співвласник) транспортного засобу“, використане у статті 14-1 Кодексу, означає, що таким власником (співвласником) може бути як фізична, так і юридична особа (статті 2, 318 Цивільного кодексу України). Конституційний Суд України виходячи з конституційного принципу індивідуалізації юридичної відповідальності (частина друга статті 61 Конституції України), правової доктрини, положень Кодексу (статті 9, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 27, 30, 31, 32 Загальної частини та Особлива частина) та своєї правової позиції, за якою „суб’єктом адміністративної відповідальності є лише фізична особа“ (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001 у справі про відповідальність юридичних осіб), вважає, що суб’єктом, який підлягає адміністративній відповідальності в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, є фізична особа.
З наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку про невідповідність вимогам частини другої статті 8, статті 22, частин першої, другої статті 24, частини другої статті 61, статей 62, 64 Конституції України положень статті 14-1, частини шостої статті 258 Кодексу, що згідно з частиною другою статті 95 Закону України „Про Конституційний Суд України“ є підставою для визнання їх неконституційними.

5. Відповідно до частини другої статті 70 Закону України „Про Конституційний Суд України“ у разі необхідності Конституційний Суд України може визначити у своєму рішенні порядок і строки його виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов’язки щодо забезпечення виконання рішення.
Стан правового регулювання притягнення осіб до адміністративної відповідальності, зокрема процедури застосування заходів впливу до порушників у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, Конституційний Суд України вважає таким, що не відповідає конституційному визначенню України як правової держави, а тому рекомендує Верховній Раді України в найкоротші терміни вирішити зазначене питання відповідно до положень Конституції України та з урахуванням цього Рішення.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, частинами першою, другою статті 152, статтею 153 Конституції України, статтями 51, 61, 65, 69, 70, 73, частиною другою статті 95 Закону України „Про Конституційний Суд України“, Конституційний Суд України

в и р і ш и в:




1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 14-1, частину шосту статті 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

2. Положення Кодексу України про адміністративні правопорушення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

3. Рекомендувати Верховній Раді України привести порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності за порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху у разі їх фіксації працюючими в автоматичному режимі спеціальними технічними засобами, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису у відповідність до цього Рішення.

4. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у „Віснику Конституційного Суду України“ та в інших офіційних виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ



#7 БОТ

Отправлено 16 апреля 2012 - 00:37

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
у справі за конституційним зверненням громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України
(справа про право на правову допомогу)




м. К и ї в Справа № 1-23/2009
30 вересня 2009 року
№ 23-рп/2009


Конституційний Суд України у складі суддів:

Бринцева Василя Дмитровича – головуючого,
Бауліна Юрія Васильовича,
Вдовіченка Сергія Леонідовича,
Головіна Анатолія Сергійовича,
Джуня В’ячеслава Васильовича,
Дідківського Анатолія Олександровича,
Домбровського Івана Петровича,
Кампа Володимира Михайловича,
Колоса Михайла Івановича,
Лилака Дмитра Дмитровича,
Маркуш Марії Андріївни,
Мачужак Ярослави Василівни – доповідача,
Нікітіна Юрія Івановича,
Овчаренка В’ячеслава Андрійовича,
Стецюка Петра Богдановича,
Ткачука Павла Миколайовича,
Шишкіна Віктора Івановича,

за участю суб’єкта права на конституційне звернення Голованя Ігоря Володимировича, представника суб’єкта права на конституційне звернення Никифорова Олександра Валерійовича, Постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України Селіванова Анатолія Олександровича, керівника Служби Секретаріату Президента України із забезпечення зв’язків з Конституційним Судом України та Центральною виборчою комісією Михеєнка Ростислава Михайловича, керівника Департаменту кримінального, адміністративного, цивільного права та пенітенціарних установ Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Галаєвського Юрія Васильовича, судді Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Гриціва Михайла Івановича, помічника першого заступника Голови Верховного Суду України Бортновської Зоряни Петрівни, начальника управління правового забезпечення Генеральної прокуратури України Бурдоля Євгена Павловича
розглянув на пленарному засіданні справу про офіційне тлумачення положень статті 59 Конституції України.
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 42, 43 Закону України „Про Конституційний Суд України“ стало конституційне звернення громадянина Голованя Ігоря Володимировича.
Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 94 Закону України „Про Конституційний Суд України“ є наявність неоднозначного застосування положень статті 59 Конституції України щодо права кожного на правову допомогу.

Заслухавши суддю-доповідача Мачужак Я.В., пояснення Голованя І.В., Селіванова А.О., Михеєнка Р.М., Галаєвського Ю.В., Гриціва М.І., Бортновської З.П., Бурдоля Є.П. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Громадянин Головань І.В. звернувся до Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої
статті 59 Конституції України „кожен має право на правову допомогу“ та частини другої цієї статті „для … надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура“.
Необхідність в офіційному тлумаченні автор клопотання пояснює неоднозначністю розуміння і застосування зазначених положень Основного Закону України посадовими особами органів прокуратури, зокрема слідчими при проведенні допитів свідків у кримінальному процесі.
Обґрунтовуючи ці твердження, суб’єкт права на конституційне звернення посилається на неоднакові процесуальні акти слідчих і прокурорів у конкретних кримінальних справах щодо можливості надання свідкам під час допиту правової допомоги адвокатом.
У зв’язку з цим Головань І.В. у контексті положень статті 59 Конституції України просить роз’яснити, чи має громадянин право на правову допомогу адвоката під час допиту його як свідка або у разі виклику для надання пояснень до державних органів та чи є це право однією з конституційних гарантій, що надає громадянину можливість вільно обирати своїм представником або захисником у будь-яких державних органах адвоката – особу, яка має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Відмова посадових осіб слідчих органів проводити процесуальні дії зі свідком у присутності його адвоката та у наданні правової допомоги особі під час дачі пояснень в інших державних органах, на думку суб’єкта права на конституційне звернення, є обмеженням конституційного права на правову допомогу і може призвести до порушення прав людини і громадянина.

2. Свої позиції стосовно предмета конституційного звернення висловили Президент України, Голова Верховної Ради України, Голова Верховного Суду України, Генеральна прокуратура України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Міністерство юстиції України, Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України, Спілка адвокатів України, Харківська правозахисна група, науковці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Національного університету внутрішніх справ України, Національної академії прокуратури України, Одеської національної юридичної академії.

3. Вирішуючи порушені у конституційному зверненні питання, Конституційний Суд України виходить з такого.
3.1. Відповідно до Конституції України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (частина друга статті 3).
У розділі II Основного Закону України закріплено не лише основні права і свободи людини і громадянина, а й передбачено відповідні конституційно-правові гарантії їх дотримання та захисту, зокрема заборону скасування конституційних прав і свобод
(частина друга статті 22), неможливість обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, крім обмежень певних прав і свобод в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 64), забезпечення кожному судового захисту його прав і свобод, у тому числі гарантування звернення до суду безпосередньо на підставі Конституції України, та надання при цьому можливості використання будь-яких інших не заборонених законом засобів захисту своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань (частина третя статті 8, частини друга, п’ята статті 55).
Важливу роль у забезпеченні реалізації, захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина в Україні як демократичній, правовій державі відведено праву особи на правову допомогу, закріпленому у статті 59 Конституції України. Це право є одним із конституційних, невід’ємних прав людини і має загальний характер. У контексті частини першої цієї статті „кожен має право на правову допомогу“ поняття „кожен“ охоплює всіх без винятку осіб — громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України. Здійснення права на правову допомогу засноване на дотриманні принципів рівності всіх перед законом та відсутності дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками
(стаття 21, частини перша, друга статті 24 Основного Закону України).
Крім того, реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб’єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у Рішенні від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника. Зокрема, в абзаці п’ятому пункту 5 мотивувальної частини цього Рішення зазначено, що „закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис „кожен є вільним у виборі захисника своїх прав“ (частина перша статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин“.
Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість. Серед функцій такого права у суспільстві слід окремо виділити превентивну, яка не тільки сприяє правомірному здійсненню особою своїх прав і свобод, а й, насамперед, спрямована на попередження можливих порушень чи незаконних обмежень прав і свобод людини і громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
3.2. Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз’яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб’єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. При цьому у передбачених законом випадках, зокрема для захисту прав і свобод дітей, неповнолітніх батьків та для захисту від обвинувачення, відповідні державні органи, їх посадові та службові особи під час здійснення своїх повноважень зобов’язані забезпечити надання зазначеним особам необхідної правової допомоги.
Право на правову допомогу – це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб’єктами права.
Конституційний Суд України зазначає, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов’язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов’язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.
Крім того, гарантування кожному права на правову допомогу є не тільки конституційно-правовим обов’язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов’язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
1950 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року тощо.

4. За змістом статті 64 Конституції України конституційне право кожного на правову допомогу у жодному випадку не може бути обмежено. Відповідно до Основного Закону України положення „кожен має право на правову допомогу“ (частина перша статті 59) є нормою прямої дії (частина третя статті 8 ), і навіть за умови, якщо це право не передбачене відповідними законами України чи іншими правовими актами, особа не може бути обмежена у його реалізації. Це стосується, зокрема, і права свідка на отримання правової допомоги під час допиту у кримінальному процесі та права особи у разі надання нею пояснень у державних органах.
Згідно з Конституцією України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (частина перша статті 63). Конституційний Суд України відзначає, що кожній особі, зокрема свідку під час допиту в органах дізнання чи досудового слідства та особам при наданні пояснень у державних органах, має бути забезпечена реальна можливість отримувати правову допомогу для захисту від можливого порушення права не давати показань або пояснень щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, які можуть бути використані у кримінальному процесі для доведення обвинувачення зазначених осіб. Такий висновок підтверджує і практика Європейського суду з прав людини: у рішеннях „Яременко проти України“ від 12 червня 2008 року, „Луценко проти України“ від 18 грудня 2008 року та „Шабельник проти України“ від 19 лютого 2009 року суд визнав, що використання показань осіб, які вони давали як свідки без участі адвоката чи іншого фахівця у галузі права, для доведення вини у вчиненні злочину ними (свідками) або їх співучасниками є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

5. У частині першій статті 59 Конституції України не міститься обмежень стосовно кола суб’єктів надання правової допомоги та вимог щодо їх професійної підготовки, які мають визначатися в законах України, а у частині другій передбачено, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Відповідно до Закону України „Про адвокатуру“ адвокатура є добровільним професійним громадським об’єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях (статті 1, 6).
Системний аналіз статті 59 Конституції України, Закону України „Про адвокатуру“ дає підстави для висновку, що положення частини другої цієї статті „для ... надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура“ є однією з конституційних гарантій, яка надає свідку під час допиту в органах дізнання, досудового слідства чи особі у разі дачі пояснень в державних органах право вільно отримувати правову допомогу адвоката. У такий спосіб держава бере на себе обов’язок забезпечувати можливість надання кваліфікованої правової допомоги особам у правовідносинах з державними органами. Зазначене не виключає і права на отримання особою такої допомоги від інших суб’єктів, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями статей 147, 150, 153 Конституції України, статтями 63, 65, 67, 69, 95 Закону України „Про Конституційний Суд України“, Конституційний Суд України



в и р і ш и в:

1. Положення частини першої статті 59 Конституції України „кожен має право на правову допомогу“ треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує.

2. Положення частини другої статті 59 Конституції України „для ... надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура“ в аспекті конституційного звернення треба розуміти так, що особа під час допиту її як свідка в органах дізнання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими державними органами має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень.

3. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у „Віснику Конституційного Суду України“ та в інших офіційних виданнях.


КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ







Количество пользователей, читающих эту тему: 1

0 пользователей, 1 гостей, 0 анонимных

Анализ сайта онлайн
Loading the player...